Олек Веремко-Бережний ↓
Казуси перекладу, або Фокуси-покуси українських драгоманів
ігор (анонімно) ↓
Казуси перекладу, або Фокуси-покуси українських драгоманів
catfish (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Олек Веремко-Бережний ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Негребецький (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
читач (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Негребецький (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
читач (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Негребецький (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Негребецький (анонімно) ↓
Ґранд Ґвiньйол 2: Перекладацька клептоманiя чи текстовий тероризм?
Одна справа скепсис під час очікування, та зовсім інша – снобізм при зустрічі. Цікаво, як чимале число тих, хто щодуху мчав на нових «Піратів Карибського моря» в перші ж дні прем'єри, після перегляду не знижуючи швидкості поспішили до своїх домашніх моніторів, щоби, скажімо так, із корабля в блог доставити розчарування: мовляв, Джонні Депп уже втомився виляти стегнами в морській ході ...
Одна справа скепсис під час очікування, та зовсім інша – снобізм при зустрічі. Цікаво, як чимале число тих, хто щодуху мчав на нових «Піратів Карибського моря» в перші ж дні прем'єри, після перегляду не знижуючи швидкості поспішили до своїх домашніх моніторів, щоби, скажімо так, із корабля в блог доставити розчарування: мовляв, Джонні Депп уже втомився виляти стегнами в морській ході ...
Літературний переклад завжди нагадує той фантастичний апарат з культового фільму Кронненберга «The Fly». Книга й перекладач потрапляють до його кабіни, наче вчений Сет Брандл та муха, і ось із других дверей вже виходить синтетичний покруч, невиправна мішанина з молекул одного та другої. Отака мутація загалом і призначена сприяти адаптації мандрівного твору в чужомовному ареалі...
Минулими теплими місяцями деякі українські видавництва вирішили люб'язно налякати вітчизняним продуктом усіх бажаючих. Не останній за впливовістю та екстравагантністю літературний діяч Володимир Єшкілєв оприлюднив свій черговий езотерично-авантюрний роман. Дуплетом вигулькнули дебютні книги однаково самовпевнених Назара Крука та Сергія Лободи – обидві про природжених убивць. Виявилось, ці артефакти творчої діяльності викликають магічний побічний ефект: якщо невтаємничена людина прочитає всі три, то почне жартувати про письмаків, що покрали один в одного з десяток ідей та наввипередки посунули до друкарні.
Радіючи змозі долучитися до зарубіжної культури, читачі не завжди виявляють, яким чином їх привели до неіснуючих світів, населених монстрами і покручами, котрих вигадали вітчизняні фахівці з перекладу. Не секрет, що атмосфера й смислові ігри оригінального твору природно викривляються сприйняттям посередника і лише частково долають рифи чужинської граматики. Але наші просвітники дозволяють собі й суттєвіші корективи.
За якихось кілька років викристалізувався й артеріальним соком набух феномен двадцятирічного українського письменника. Радіти б тій легкості, з якою молоді й не без таланту люди в умовах відсутності будь-якої конкуренції, ба навіть помітних гонорарних морквинок, здатних ту конкуренцію вможливити, підтримали появу експериментального поля, оформили й обжили майже весь, так би мовити, артхаус сьогоднішньої нашої актуальної літератури. Але – хоч іще рано судити – надто вже помітні тенденції, що змушують жахнутися часів, коли ми лишимося наодинці з цим письмацьким поколінням.